Роман Трифонов

НЕЗАДОВГО

Десь у твоїх легенях

які ти бережеш від протягів і димів

як музейні доглядачі — старовинні ікони

ще не з’явився звук

за ним не прийшов інший

потім ще

і ще

вони йдуть

такі різні химерної вдачі

невипадковою компанією

бо разом легше і не так лячно

поспішають

але не завжди втрапляють вчасно

на транссонний експрес

щоб промчати пустелю сновидь

на хитливий пором

щоб перепливти річку вагань

на останню маршрутку

щоб не звертати на манівці недослів

отож часто мусять чекати

повертати

розпитувати зустрічних про дорогу

аби встигнути

туди

де зараз товчеться юрмисько

таких як вони а не таких

до пункту

що зветься

моє чекання

НЕЗАДОЛГО

Где-то в твоих лёгких

которые ты бережёшь от сквозняков и дымов

как музейные смотрители — старинные иконы

ещё не явился звук

за ним не пришёл другой

потом ещё

и ещё

они идут

такие разные чудаковатые

неслучайной компанией

ведь вместе легче и не так страшно

спешат

но не всегда попадают вовремя

на транссонный экспресс

чтоб промчаться пустыней снов

на шаткий паром

чтоб переплыть речку сомнений

на последнюю маршрутку

чтоб не сворачивать на околицы недослов

так что часто должны ожидать

поворачивать

расспрашивать встречных о дороге

чтобы успеть

туда

где толчётся скопище

таких как они а не таких

в пункт

что зовётся

моё ожидание

ПІСОЧНЕ ПЕЧИВО З КАВОЮ

твоя земля

дивиться на мене

світлоземними очима

з кожного кириличного

просвіту в дверях

електронного листа

з темою

soon summer

і я думаю

якої масті коні

що несуться крізь твої сни

саме зараз

бо різниця в часі

твоєму і моєму

дозволяє бути в цьому певним

а покажи мені людей у яких час збігається

навіть коли вони сплять в одному ліжку

навіть коли не єдиний раз

і я вгадую

які обличчя у вершників

які дороги вони обирають

і головне чому

і чи ти чуєш звуки того невпинного руху

чи у твоїх вухах як чаїнки на дно

досі

осідають

денні ролики європа плюс

я надіслав тобі дванадцять снів

бандероллю до запитання

кажеш вони не дійшли ще

а вже @

сім по сім разів обернулася навколо себе

кажеш митниця

ставиться до снів

надто прискіпливо

і часто залишає

хіба що брунатні обгортки

із затертими описами

ранкових пробуджень

а листи твої доходять безперешкодно

і в них сотні рядків про щастя

насправді про щастя

хоч зовні про втому час музику

та іншу повсякденну антропологію

і я вже точно знаю

яке воно твоє щастя

пісочне

як печиво

очікуване

як кава

на піску

яку принесе

не такий уже й далекий кельнер

ранок

ПЕСОЧНОЕ ПЕЧЕНЬЕ С КОФЕ

твоя земля

глядит на меня

светлоземными глазами

из каждого кириллического

дверного проёма

электронного письма

с темой

soon summer

и я думаю

какой масти кони

что несутся сквозь твои сны

прямо сейчас

ибо разница во времени

твоём и моём

позволяет быть в этом уверенным

а покажи мне людей у которых время совпадает

даже когда они спят в одной постели

даже когда не единственный раз

и я угадываю

какие лица у всадников

какие дороги они выбирают

и главное почему

и слышишь ли ты звуки того вечного галопа

или в твоих ушах как чаинки на дно

всё ещё

оседают

дневные ролики европа плюс

я отослал тебе двенадцать снов

бандеролью до востребования

говоришь они не дошли ещё

а уж @

семью семь раз обернулась вокруг себя

говоришь таможня

относится к снам

слишком придирчиво

и часто оставляет

разве что коричневые обёртки

с затёртыми описями

утренних пробуждений

а письма твои доходят беспрепятственно

и в них сотни строчек о счастье

на самом-то деле о счастье

хотя внешне об усталости времени музыке

и прочей повседневной антропологии

и я уже точно знаю

какое оно твоё счастье

песочное

как печенье

ожидаемое

как кофе

на песке

тот кофе что принесёт

приближающийся кельнер

утро

Авторизованный перевод с украинского Константина Беляева

Анна Яновская

* * *

сірі осики неначе твій класицизм о місто

мудрий хтось розсадив ці колони в таких кварталах

підліткам що ідуть повз довгу цю лавку вдень

палить худі лопатки пам’ять широких дощок

з-під яких підіймається запах землі

просякнутої слиною та попелом

хтозна

що тут ростиме опісля

* * *

серость осин точно твой классицизм о город

рассадил кто-то мудрый эти колонны в таких кварталах

подросткам идущим вдоль длинной этой скамьи

жжёт худые лопатки память широких досок

из-под досок вздымается запах земли

набухшей слюною и пеплом

как знать

что здесь вырастет после

БУДИНОК МІТАСОВА

НА ЗЕМЛІ

твої слава й неслава невідомі пані

у печерах темних трамваїв

шуб копицях тяжких

із затуленими обличчями

просто тебе не чути

бо їх розівчено чути і бачити

от тільки читати й досі вчать

щоб читали що має стояти перед очі та вуха

а повторами тільки повторами дихають ці будинки

ними балакають телевізор і радіо й бабки на лавці

і вища атестаційна комісія —

ВАК

НА ЗЕМЛІ

зупинити цю карусель

чия сила

сказати їм

їхньою мовою

пояснити цим стінам

деревам

предметам

що не зрадять

як простодушно вміють зрадити люди

зліпиш з усіх своїх бажань і думок одну

щоб до самої смерті дурної тільки її висловлювати

станеш рупором їй і почесним її малярем

і напишеш своє ім’я поряд із іменням ЗЕМЛІ

сотні й сотні разів

бо повторами і закляттями всує дихає світ вколо тебе

світ звуження розуму червоної цегли задушливих телепрограм

і собачих темних калюж

а коли прийде каральний загін із густим вапном

літери кинуться врозтіч

як дикі безумні вівці

яких саме тому все одно усіх не передушиш

ДОМ МИТАСОВА

НА ЗЕМЛЕ

твои слава неслава неизвестные дамы

в пещерах тёмных трамваев

шуб тяжёлых копнах

с укрытыми лицами

просто тебя не слышно

ибо их отучили слышать и видеть

вот только читать до сих пор ещё учат

чтоб читали то что должно стоять перед глазами ушами

а повторами только повторами здания эти дышат

ими болтают телевизор и радио и бабки на лавке

и высшая аттестационная комиссия —

ВАК

НА ЗЕМЛЕ

остановить эту карусель

чья сила

сказать им

их языком

объяснить этим стенам

деревьям

предметам

что не предадут

как простодушно умеют предать люди

слепишь из всех своих желаний и мыслей одну

чтоб до самой до смерти дурацкой только её выражать

станешь рупором ей и почётным её живописцем

и напишешь своё имя рядом с именем ЗЕМЛИ

сотни и сотни раз

ибо повторами и заклятьями всуе дышит мир вкруг тебя

мир сужения ума красного кирпича удушливых телепрограмм

и тёмных собачьих луж

а когда придёт карательный отряд с густою извёсткой

буквы бросятся наутёк

как дикие сумасшедшие овцы

которых именно потому всё равно всех не передушишь

* * *

Це така вже осіння сутінь — хтось у зір домішав піску.

І обличчя, котрі назустріч, закодовані.

                                                                               Бо важливі

тут насправді слова і рухи;

осінь вміло тебе шифрує,

огортає, мов кісточку слива,

і дарує тобі на вибір все помічене на віку.

* * *

Уж таков он, осенний сумрак — кто-то в зренье подсыпал песку.

И лица — те, что навстречу — запаролены.

                                                                               Но правдивы

не они, а слова и движенья;

осень ловко тебя шифрует,

пеленает, как косточку слива,

и дарует тебе на выбор всё замеченное на веку.

НОВИЙ ПОБУТ
(цикл)

1

Тихе вулиць бузіння і пиво на темному мості.

І себе тобі шкода, як лампу підсвітки у брості —

Забобон буржуазний, — тоді як кордонами міста

Ходить сон, ходить темінь.

                                                        Ненавидиш бути іскристим.

2

Спека.

Розглядаєш картинку на папірці від цукерки,

доїденої по дорозі.

Над тобою — бетонна сінь.

За тобою

хтось виклав на стіні замки й вершників.

Під тобою — вітер

пересипає в долонях

обгортки цукерок.

А ти — не археолог,

не детектив,

і всі автори тут для тебе —

загадка.

3

У сусідній кімнаті хтось чітко промовить: «Нє нада!» —

але звуки повз тебе прокотяться теплим клубком —

і раптово відчиняться всі чорно-білі ляди,

і на їхній межі балансуєш ламким пішаком.

Хтось під краном собі з голови вимиває мороку,

щоб думки залишились, та тільки не ті, що були,

щоб край ліжка йому не з’явились недобрі пророки

із очима, блідими, мов ягоди омели.

4

Розмова

Іде в далечінь.

Тверезий, — тобі почесне місце на підвіконні,

Споглядай пурпурове небо над мегаполісом,

Сьорбай вогонь із вигадливого наперстка.

Маленька лампа на кухоннім столі.

Гість і господар розпалюють люльку.

Дим

Обсідає твій нюх задушливим віником.

Гість і господар перейняті,

Зайняті

Кожен своїм

І говорять злагодженим дуетом.

А ти

Визираєш назовні

З поверху, підтопленого темрявою двора,

Завезений з доброї волі

Старовинним ґратчастим ліфтом.

Місто

Темнішає, сплутує ще свіжі твої сліди.

Ось на всю стіну карта Європи:

Спробуй,

Відслідкуй свій маршрут,

Познач місцеперебування.

У просторі є невагомість,

А в часі — ото таке, як зараз.

Тут тобі й ночувати:

Серед індійського шмаття, складаного велосипеда,

Архівів і мікросхем, розсипаних по підлозі,

Пресованих східних пахощів, дерев’яних вагітних слоників —

Позначених мудрою загадкою речей,

Тільки припалих пилюкою,

Шкарпеток, які, мов коти, ховаються під канапу.

А вранці прийде холод і чіткість думки,

Вірна дорога далі й чиїсь прихильні обійми.

Прийде з кухні господар, який ходив по живильну вологу.

І з поверху на поверх,

Як у годиннику,

Буде тихо

Пересипатися

Пісок.

5

Світу цього переходи підземні,

                                                               дим непочатий

ставлять на тебе, ставлять на мене

                                                                        різні печаті.

Як каруселі накатані рухи,

                                                       звичні принади

влипнуть у вічі, вгрузнуть у вуха,

                                                                   в нирках осядуть.

Вітер заносить пилок і насіння

                                                                в клавіатуру;

звідси ж береться трава між камінням

                                                                              давнього муру.

Ключ і замок, та на дверях застигли

                                                                         перестороги.

Зрештою, що там — злото і срібло?

                                                                         пил і стоноги?

НОВЫЙ БЫТ
(цикл)

1

Тихий улиц гудёж, мост и пиво на парапете.

И себе тебя жаль, будто лампу подсветки при свете —

Предрассудок буржуйский, — когда по предместьям-границам

Ходит сон, ходит тьма.

                                          Ненавидишь сиять и искриться.

2

Жара.

Разглядываешь картинку на бумажке от конфеты,

доеденной по дороге.

Над тобой — бетонная сень.

За тобой

кто-то выложил на стене замки и всадников.

Под тобой — ветер

пересыпает в ладонях

обёртки конфет.

А ты — не археолог,

не детектив,

и все авторы здесь для тебя —

загадка.

3

За стеной чей-то голос отчётливо скажет: «Не нада!» —

только звуки прокатятся мимо горячим клубком —

и откроются вдруг чёрно-белые люки-квадраты,

и меж них балансируешь хрупким бессильным коньком.

Кто-то, кран отвернув, из башки вымывает мороку,

чтобы мысли остались, но вышли дурные следы,

чтоб у края постели не видеть недобрых пророков —

тех, чьи очи бледны и мутны, как омелы плоды.

4

Разговор

Идёт вдаль.

Трезвый, — тебе почётное место на подоконнике,

Созерцай пурпурное небо над мегаполисом,

Прихлёбывай пламя из вычурного напёрстка.

Маленькая лампа на кухонном столе.

Гость и хозяин раскуривают трубку.

Дым

Обседает твой нюх душным веником.

Гость и хозяин озабочены,

Заняты

Каждый своим

И говорят слаженным дуэтом.

А ты

Выглядываешь наружу

С этажа, притопленного темнотой двора,

Завезённый по доброй воле

Старинным решётчатым лифтом.

Город

Темнеет, путает ещё свежие твои следы.

Вот на всю стену карта Европы:

Попробуй,

Отследи свой маршрут,

Обозначь местопребыванье.

В пространстве есть невесомость,

А во времени — вот такое, как нынче.

Здесь ты и заночуешь:

Средь индийского барахла, складного велосипеда,

Архивов и микросхем, рассыпанных по полу,

Прессованных восточных ароматов,

деревянных беременных слоников —

Отмеченных мудрой загадкой вещей,

Только присыпанных пылью,

Носков, прячущихся, как коты, под диван.

А утром придёт холод и чёткость мысли,

Верная дорога дальше и чьи-то приветливые объятья.

Придёт из кухни хозяин, ходивший за живительной влагой.

И с этажа на этаж,

Как в часах,

Будет тихо

Пересыпаться

Песок.

5

Мира сего переходы подземные,

                                                           дым непочатый

ставят на мне, на тебе разноцветные

                                                                  знаки-печати.

Как карусели накатанный гуд,

                                                        те же привады

влипнут в глаза, в уши вползут,

                                                          в почках осядут.

Ветер нанёс пыльцы с семенами

                                                           клавишам впалым;

так же трава прорастёт меж камнями

                                                                    древнего вала.

Ключ и замок, но при входе — заклятья,

                                                                         не подступиться.

Что ж там такое — серебро-злато?

                                                               пыль и мокрицы?

Авторизованный перевод с украинского Константина Беляева